Идем на телек

Ярослава Резникова

заместитель начальника Управления культуры, национальностей, религии и охраны объектов культурного наследия ОГА
Друзі! Презентую чудове видання авторства чудових Анни Бузіян та Наталі Карай про першопрохідців Одеського телебачення «Идем на телек», що видане в рамках Регіональної програми підтримки розвитку книговидання та засобів масової інформації в Одеській області на 2017-2019 роки, якою опікується наше управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обледержадміністрації.

Назва книги досить символічна. Адже на перетині століть саме телевізор відігравав функцію головного інформагенства. Був він не у кожному будинку, тому дивитися улюблені телепередачі за одним «блакитним екраном» збиралися всі сусіди.

Робота над книгою почалась задовго до 2016 року – ювілейного для творчого колективу Одеської регіональної дирекції Національної суспільної телерадіокомпанії України, як тепер звучить назва Одеського телебачення. Майже два роки пішло на шліфовку деталей і от - книга на 700 сторінок з 392 ілюстраціями в руках у авторів.

Книга розповідає про талановитих людей, які стояли біля витоків обласного телемовлення, з подій 1949-1950 року, коли на кафедрах і в лабораторіях легендарного Інституту зв'язку створюється навчальна база, на якій викладачі і студенти починають роботу над створенням експериментального телебачення. Перші передачі транслювалися прямо з кафедри, антена була встановлена на Кірсі. У 1956 в ефір вийшла перша передача Одеської телестудії, яка стала третьою у всьому Радянському Союзі – після Москви та Ленінграду.

Цього ж року почалося масштабне будівництво Одеського телецентру. І вже в листопаді 1958 року в ефір вийшли перші передачі. Вони йшли виключно в прямому ефірі.
Спочатку студія транслювала фоторепортажі, спектаклі і художні фільми. Передачі виходили чотири рази на тиждень, а по неділях демонструвалася дитяча програма.

Телелевізійне обладнання було страшенно громіздким, важезні камери з чотирма об'єктивами важили більше п'яти кілограмів кожна. Їх встановлювали на штативи та візки. Якщо доводилося виїжджати на місце дії, їхали мало не всією студією – кілька операторів, освітлювачі, режисер і редактор. Всі сюжети знімали на професійну кіноплівку, як кіно, а потім її монтували і випускали в ефір за допомогою кінопроектора.

Найпершими дикторами в телеефірі Одеси були студенти - Люда Кострикіна і Ігор Комар. Пізніше, коли з'явився телецентр, з'явилися і диктори-професіонали, ними стали легендарна Неллі Харченко і Вікентій Нечипорук.

Популярність Неллі Харченко була просто неймовірною. Очевидці розповідали, що варто було їй вийти на вулицю з будинку телецентру, як біля тротуару зупинялися кілька машин, готових її підвезти в будь-який кінець міста.

В книзі є багато деталей, фактів, подій, імен, що вже невідомі широкому загалу глядачів - то ж читайте, згадуйте, дивуйтесь!
І, автори, очікуємо й на україномовне видання!

Источник: личная страница Ярославы Резниковой в Facebook.
We use cookies to provide the best site experience.

Для оптимизации работы сайта используются файлы cookies
Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь на использование файлов cookies.

Ok, Больше не показывать
Close